Сповідь «не» сотника

Сповідь «не» сотника

Сповідь «не» сотника

Комментариев к записи Сповідь «не» сотника нет

Розповідь молодого хлопця, який з 2 грудня на Майдані, дала можливість зазирнути нам за куліси життя на «барикадах».

Денис із Кіровограду на початку був у двадцятці Руслани, коли справа дійшла до війни, він був одним із перших.

На Майдані юнак займався різними справами, починаючи від прибирання території і закінчуючи обороною та штурмом. Спочатку розмови він зазначив, що не записувався в сотню Самооборони, тому що не хотів знаходитись під керівництвом рівної з ним людини, він хотів нести відповідальність виключно за власні дії.

Перший кризисний момент наступив якраз перед подіями на Грушевського, — «Майдан просто потухав, політики нічого не робили, і нам не давали». Але потім, коли 19 числа розпочались події на Грушевського, я відразу повернувся на Майдан. Ми їздили додому на декілька днів, відпочити, перевести дух, тощо. Я на початку був під патронатом Руслани, і з квитками нам допомагала вона». Ось саме 22 січня, молоді люди і змогли показати хто на що здатен, і хто як діє. Всі були разом, і звичайні молодики, кияни, правий сектор, — «Правий сектор, самооборона, сотні, інші бійці – у всіх нас була одна мета — побороти загальну проблему, але після її вирішення кожен із нас піде своїм шляхом».

«Я не вступав у сотню, хоча були такі пропозиції, просто моя позиція була така: Майдан – це не армія, я хочу робити все самостійно», — каже Денис.

IcaDUBPAVJM

«Коли 18 лютого розпочалась зачистка, я йшов на передову, і я боявся за себе. Але, як виявилось потім, постраждали в більшості ті, хто охороняв намети.»

Бували такі випадки, коли сотня, не відомо чому, за наказом зупинялась, а «некеровані» йшли вперед, так було і цього тижня. Назад барикади на Грушевського повернули саме звичайні бійці, кияни, всі хто йшов на барикади, не тому що в сотні, а тому що так було треба Україні. Часто траплялись випадки, коли на тих, хто не в сотні називали провокаторами, звісно гарячи голови є всюди, але такий недолік в організації був.

Також, великою проблемою було те, що шоломи та щити можна було отримати тільки за умови, якщо ти в сотні. «В останній день війни вийшло так, що я з другої ночі просив нам засоби захисту, а о шостій почались агресивні дії, з того боку барикади». Екіпіровка бійцям часто доставалась від звичайних киян, від ВВ-шників, кому як пощастить. «Бувало й таке, що у відповідальні моменти, я сотні в епіцентрі не бачив, тим паче Яроша. Взагалі, він на початку просто сидів у профспілках і займався своїми справами, барикадної активності я за ним не помітив. Барикади відвідували та будували Луценко, Кириленко, часом приєднувався і Порошенко».

Коли самобранці захищали профспілки, ними командував лейтенант запасу, він просто намагався прагматично розташувати хлопців. Периметр впродовж сцени, на Хрещатику достався Денису. На місці він вже брав людей із резерву і там їм говорив що конкретно робити. «Важко тоді було відрізняти хто є хто, навіть хлопці із правого сектору не завжди користувались пізнавальними засобами, а відповідної атрибутики у Спільної Справи я взагалі не бачив, тому не можу точно сказати де і як вони діяли».

За словами хлопця стало зрозумілим, що до пожежі у Профспілках на Майдані було 39 сотень, але організація в них звісно «кульгала». Майдан не раз рятували люди, які мали зброю, особисто подібну ситуацію побачив наш розповідач, коли львів’яни приїхали на Майдан і відстрілювались на барикадах, тоді «Беркут» відступив. А Денис та інші тим часом витісняли ВВ-шників.

Коли палав Будинок Профспілок, то наш активіст також був там, як аматор-пожежник, бо МЧС-ники, по відомим нам причинам, не могли відразу дістатись до лінії дислокації вогню. «О пів на першу вже догорав другий поверх, на власні очі бачив і обгорілі трупи. Не можу сказати скільки їх там точно було. Тому що на мені був протигаз, через нього дуже погано видно, а особливо, коли стихало полум’я, можливо я на когось наступив, але не можу стверджувати, бо нічого не було видно. Одне тіло бачив точно, про інші чотири мені розповіли хлопці, але це далеко не всі, хто згорів, я думаю, що там ще знаходитимуть трупи, можливо навіть і десятьох, але це виключно моя власна думка».

Серед Майданівців достатньо відомою була дівчина, її звали Тіна, вона часто співала на сцені. За словами Дениса дівчина мала дуже привабливу зовнішність, і після штурму Профспілок її ніхто не може знайти. Через три дні почали розходитись чутки, що її захватили беркутівці, можливо навіть ґвалтували. Факт залишається фактом, дівчина зникла, її ніхто не може знайти. Денис допускає думку, що можливо вона також згоріла, але стосовно силовиків він не може дати об’єктивну оцінку.

«Прикро, що зникають такі люди, а от наші лідери завжди на виду, хоча особисто на барикадах я нікого не бачив, ні Парубія, ні Яроша, нікого».

Стосовно буденного життя Майдану Денис поділився з нами і наступною інформацією. І стало дуже прикро, що все ж таки бічем нашого народу є влада, навіть мінімальне її відчуття змушувало деяких вести себе не зовсім гідно. «Годували нас всіх добре, їжа завжди була смачна, а от що стосовно сигарет, та інших речей: рукавиць, ковдр, посуду, взуття, то часто найновіше і найякісніше забирали собі старшини». Бували такі випадки, коли провокаторами називали тих, хто просто ставив не коректні питання. «Головне, що мають пам’ятати люди, це те, що революцію здійснили ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ, ні лідери, ні сотники з політиками, а прості громадяни нашої держави».

Важко розцінювати саме політичну складову Майдану. Наприклад, справа Булатова у багатьох викликала сумніви. Хтось вірив у його історії, хтось ні. Власну думку розповідач вирішив залишити при собі, але зазначив, що не такий він був понівечений, як про це говорили на перших порах. «Я просто вважаю, що людям не варто звертати увагу на такі політичні маневри», — каже Денис.

Хоча деякі з наших політиків намагались триматись і поближче до народу. Дуже часто, ще до початку бойових дій, в гості у намети ходив Кличко, пив з людьми чай, розмовляв. «А Арсеній Петрович, це Арсеній Петрович», — говорить посміхаючись. Соболева та Порошенко хлопець бачив майже кожен день на Майдані. Були й негласні учасники — політики. Такі, що на сцені не виступали, на камери не коментували, але ми бачили, як вони  постачали майданівців ліками, одягом, харчами, бронежилетами, захисним обмундируванням, палатками та іншими видами допомоги. Ми їх називали тихими політиками. Тихими, бо вони не піарилися на Євромайдані, не набивали собі бали зі сцени, не роздавали коментарі на камери, а політиками, бо це були депутати.

Один був зі Львова обраний народним депутатом, Пазиняк прізвище, я його не знав, але з цікавості запитував у тих депутатів, які знали всіх.

Але все одно бійці та активісти не забувають, що цю історію творили прості українці, ні Європа, ні політики. До такого політика, як Олег Ляшко двояка позиція на Майдані, особисто його майже ніхто не підтримує. Денис вдячний абсолютно кожному, хто хоч щось робив на Майдані і заради нього. Юнак зауважив, що всі ми там, разом з лідерами – звичайна крапля в океані і не треба чиїсь заслуги ставити виші за інших. Особливого ставлення до себе заслуговує лише НЕБЕСНА СОТНЯ, та ті, хто власним каліцтвом поплатився за свободу наших громадян.

На звільнення Юлії Тимошенко активісти відреагували позитивно, зазначив Денис. «Юлія Володимирівна відчула на власній шкірі цей кривавий режим. Їй та Луценко прийшлось багато натерпітись від банди Януковича, більше ніж іншим політикам. І вона, на відміну від так званих опозиціонерів, ніколи не ходила до зека тиснути йому руку. З самого початку Тимошенко говорила про необхідність докорінної зміни системи, і ні за яких умов не сприймали компроміси з Януковичем, попереджувала, що з ним домовлятись ні про що не можна. Наприкінці, як це не прикро, ми зрозуміли наскільки вона була права. Мирні домовленості трьох опозиціонерів і Віктора Федоровича призвели до сотні смертей і каліцтва тисячі людей».

Ну і звісно, трохи романтики. Всі ми люди, та без любові не обходилось. «Стосунки з жінками на Майдані були безумовно. Відбувалось все це у палатках, та у зручних місцях. Є купа майданівських Love-stori, хтось зустрів свою другу половинку, хтось освідчився, одружився, навіть неодноразово зачинали дітей». Очікуватимемо з нетерпінням на дітей революції.

Розмовляючи з Денисом ми зрозуміли одне – якщо брати інтерв’ю у кожного бійця, сотника, то можна для кожного окремо готувати цілий випуск газети.

Наприкінці ми поговорили на тему майбутнього, що планують робити на Майдані, та наш герой Денис запевнив, що майдан стоятиме доти, поки винуватці не будуть покарані у повній мірі. «Фізично Майдан розійдеться, але об’єднання залишиться назавжди. Мені здається, що навіть і партія «Майдан» скоро з’явиться у Парламенті». Особисто Денис повернеться до рідного Кіровограду, заново вступить в університет, і буде брати активну участь у політичному та соціальному житті міста.

«Після того, що я побачив і пережив, я вже просто не зможу СИДІТИ НА ДИВАНІ ТА ПРОСТО СПОСТЕРІГАТИ».

Автор: Денис Маганов

Об авторе:

Leave a comment

Back to Top